Методика розвитку спритності

Вправи для розвитку спритності

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації

СУМСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

                                                                          

Кафедра теорії та

методики виховання

МЕТОДИКА РОЗВИТКУ СПРИТНОСТІ

НА УРОКАХ БАСКЕТБОЛУ

Випускна творча робота

Слухача курсів вчителів фізичної культури

(20.10.14-24.10.14-н.с., 24.11.14-28.11.14-е.с.)

Вчителя фізичної культури

Орлівського НОК: ЗОШ І-ІІІ ст.. – ДНЗ

Безуглого Олександра Сергійовича

Науковий керівник:

ст. викладач кафедри теорії

та методики виховання

Деменков Денис Вікторович

Суми - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                    2

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ СПРИТНОСТІ                                                   4

1.1     Місце баскетболу у системі фізичного виховання школярів      4

1.2     Характеристика спритності                                                 4

1.3     Шляхи розвитку спритності.

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА РОЗВИТКУ СПРИТНОСТІ НА УРОКАХ БАСКЕТБОЛУ

         2.1 Визначення вихідного рівня розвитку спритності школярів середнього шкільного віку.

         2.2 Вправи для розвитку спритності

         2.3 Дослідження динаміки розвитку спритності, порівняння отриманого результату з очікуваним.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Баскетбол в нашій країні є одним з наймасовіших засобів фізичного виховання. Великий вибір фізичних вправ i методів їх застосування, що складають зміст баскетболу, дозволяє цілеспрямовано впливати на розвиток всіх основних функцій організму залежно від рухових можливостей тих, хто ним займається. Великий діапазон використання засобів i методів баскетболу робить його доступним людям різного віку, роду діяльності i фізичної підготовленості.

Заняття баскетболом займає одне з найважливіших місць у вирішенні задач, які стоять перед фізичною культурою в школі. Навчання основам баскетболу у відповідності з вимогами програми фізичного виховання учнів, загальноосвітніх навчальних закладів (ЗНЗ) передбачена у 5 - 6 класах. Учням належить ознайомитись зі змістом та основними правилами гри у баскетбол, розвивати свої фізичні якості, оволодіти прийомами техніки гри, засвоїти найпростіші тактичні комбінації.

Уроки  баскетболу в школі направлені на фізичний розвиток учнів, виховання у них сили волі, дисципліни, стійкості, колективізму, відчуття дружби. Широкий діапазон дії гри в баскетбол на організм учнів у взаємодії з правилами та доступними ігровими прийомами дозволяють в середній школі займатися цією доступною грою, починаючи з 5 класу.

Спритністю називається здатність швидко опановувати новими рухами і їх поєднаннями, а так само вміння діяти в умовах, що змінюються правильно, швидко і винахідливо.

Про високий рівень розвитку спритності свідчить гарне виконання учнями рухів, включених в рухливі ігри з мінливими умовами або ускладнених додатковими завданнями, які розв’язуються під час гри в баскетбол.

Актуальність. Спритність є однією з провідния фізичних якостей, яку необхідно розвивати на уроках фізичної культури, а засоби спортивних ігор, зокрема баскетболу, підходять для цього якнайкраще, тому дана тема є актуальною.

Мета роботи. Розглянути способи і засоби розвитку спритності під час вивчення баскетболу, а також дослідити їхній вплив на фізичні показники учнів.

Завдання.

1.     Дослідити науково-методичну літературу з обраної теми, розкрити поняття баскетболу як спортивної гри, спритності, дослідити роль спритності у процесі навчання баскетболу.

2.     Визначити найоптимальніші шляхи, а також засоби для розвитку спритності на уроках баскетболу.

3.     З’ясувати вплив засобів фізичної культури на покращення спритності учнів.

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ СПРИТНОСТІ

ЯК ВИЗНАЧАЛЬНОЇ  ЯКОСТІ У БАСКЕТБОЛІ

1.1   Місце баскетболу у системі фізичного виховання школярів.

 Основною формою фізичного виховання школярів, яка забезпечує необхідний рівень знань, умінь і навичок, передбачених навчальною програмою, є урок фізичної культури.

Гра у баскетбол характеризується багатим і раціональним руховим змістом. Щоб грати в баскетбол необхідно швидко бігати, володіти силою, витривалістю, спритністю, високо стрибати – основою для оволодіння технікою і тактикою баскетболу. У процесі тренувань на організм учнів впливають навантаження, максимальні за обсягом і тривалістю, що потребує мобілізації всіх функціональних можливостей організму. Виконання рухів з м’ячем супроводжується емоційним напруженням гравців, викликає активізацію діяльності серцево-судинної та дихальної системи.

Один із напрямків підвищення ефективності системи підготовки учнів базується на глибокому вивченні структури змагальної діяльності та побудові на цій основі модельних структур навчально-тренувального процесу. Визначення структури гри дозволяє, виходячи з кінематичних особливостей аеробних і анаеробних процесів, установити можливий характер енергетичного забезпечення ігрової діяльності учнів. У період ігрової активності, що триває близько 30 секунд, аеробний процес не встигає досягти максимальної потужності, а лактатний  анаеробний процес у працюючих м’язах за цей час уже вичерпує свою ємність. У таких часових інтервалах найбільшу роль в енергозабезпеченні роботи відіграє анаеробний гліколітичний процес. Однак оскільки активні паузи і посилення гліколізу повторюються до 90 разів за гру, то в процесі гри створюються передумови і для інтенсифікації аеробного процесу. Отже, можна очікувати, що енергетичне забезпечення ігрової діяльності учнів матиме змішаний аеробно-анаеробний характер з великою питомою вагою гліколітичних реакцій.

Гра у баскетбол розвиває також миттєву реакцію на слухові та зорові сигнали, підвищує м’язове відчуття, та сприяє до швидкого чергування напруження та розслаблення м’язів. Невеликий об’єм зусиль та навантажень у грі позитивно впливає на прискорення росту учнів.

У загальноосвітній школі баскетбол є складовою програми фізичної культури у 5-11-х класах, використовується у позакласній роботі в спортивних секціях та гуртках на базі школи.

Не можна віддавати перевагу лише двостороннім іграм на уроках – продуктивність таких уроків буде невисокою.

У 12-13, 14-15 і 16-17 років учні опановують основи техніки і тактики гри, беруть участь у змаганнях. Кількість занять має бути не менше ніж два рази на тиждень тривалістю 60-90 хв. для дітей 8-13 років і не менше  трьох разів на тиждень по 90 хв. – для  дітей 14-15, 16-17 років.

В процесі ігрової діяльності в учнів виникають позитивні емоції: інтерес до гри, життєдіяльність, ініціативність, бадьорість, бажання перемагати.

Загальношкільні змагання з баскетболу проводяться між класами. Такі змагання, як правило, входять до програми фізкультурних свят. 

Завдяки своїй доступності і емоційності баскетбол не тільки служить фізичному розвитку, але і є засобом активного відпочинку.

Правильна організація роботи по навчанню та проведенню змагань має велике виховне значення. Навчальні і контрольні ігри сприяють розвитку волі, сили, дисципліни, стриманості, виховують відчуття товариства та взаємодопомоги, відкриває широкі можливості для прояву і розвитку творчої ініціативи окремих баскетболістів і колективу команди. Навчання та тренування втілюється в процесі навчально-тренувальних уроків, які в окремих випадках можна розділити на навчальні та тренувальні заняття. Кожен урок відводиться для вирішення окремих задач, але оскільки всі уроки зв’язані між собою єдиним ланцюгом та призначенням, їх використання забезпечує досягнення загальних цілей навчання і тренування. Кожен урок будується та проводиться так, щоб одночасно вирішувати всі задачі навчально-виховного процесу. Тому в кожному з них ставлять конкретні завдання і підбирають відповідний комплекс вправ. Сам урок будується по певному плану, що дозволяє розподілити матеріал в потрібній послідовності і використовувати необхідні методи проведення.

Всі уроки розрізняються своєю направленістю, але здебільшого вони мають комплексний характер. Оволодіння грою починається з загального ознайомлення учнів з її змістом і основними правилами. Яскравість і емоційність змагань викликає зацікавленість у учнів і стає певним мотивом до їх послідуючої навчально-тренувальної діяльності.

На цьому закінчується перший етап і починається наступний, важливий, етап оволодіння грою – початкове навчання. На цьому етапі передбачається навчання учнів основним прийомам гри, повідомити їм необхідну інформацію про значення її гри і змісту, освоїти найважливіші правила і навчитись використовувати вивчене в умовах гри. Паралельно втілюється розвиток важливих рухових якостей і оволодіння іншими видами вправ, які забезпечують різносторонній фізичний розвиток.

Наступний крок – застосування командних ігор, де наявна загальна ціль, але відсутні умови безпосередньої боротьби з суперником. Це допомагає закріпленню техніки рухів, дає первинні навички тактичної взаємодії.

Початкове навчання ігровим прийомам переважно ведеться на базі ігрового методу. На кожному етапі навчально-тренувального процесу обов’язково вирішуються навчальні, виховні та оздоровчі задачі. Основними задачами навчально-тренувального процесу по спортивним іграм є: закріплення здоров’я і підвищення працездатності на основі всебічного, гармонійного розвитку; оволодіння спеціальними знаннями, вміннями та навичками та їх поступове удосконалення; виховання необхідних рухових, інтелектуальних та морально-вольових якостей і спеціальна підготовка до високих результатів; досягнення спортивного розряду та подальше підвищення спортивної кваліфікації. Вирішення цих задач втілюється за допомогою організації раціонального змісту і методики проведення занять та змагань.

1.2   Характеристика спритності

Одним із найважливіших завдань фізичного виховання школярів є розвиток фізичних якостей, таких як сила, витривалість, гнучкість, швидкість та спритність. Дослідження показали, що існують періоди прискореного розвитку одних фізичних якостей при затриманні, стабілізації чи навіть зменшенні показників інших, що обумовлено статевими, спадковими та віковими, особливостями розвитку дітей.

Успішне вирішення рухових завдань залежить від уміння узгоджувати окремі рухи рухової дії, які виконуються одночасно або послідовно. Зрозуміло і те, що успішне виконання вправ залежить від точності рухів. При цьому слід враховувати, що вони можуть виконуватись за чітко обумовленою схемою  або нестандартно  залежно від реальної ситуації, що складається в процесі діяльності, наприклад під час гри в баскетбол. Відомо також, що різні учні потребують для засвоєння фізичних вправ більше або менше часу.

Якщо учень здатний добре координувати рухи, точно їх виконувати  відповідно до вимог техніки, успішно перебудовувати свою діяльність залежно від умов, що складаються в процесі рухової діяльності, і швидко засвоювати фізичні вправи, то можна говорити, що він  спритний.

Отже, спритність – це складна комплексна рухова якість людини, яка може бути визначена, як здатність швидко оволодівати складно-координаційними руховими діями, точно їх виконувати відповідно до вимог техніки і перебудовувати свою діяльність залежно від ситуації, що склалась. Спритність як рухова якість людини лежить в основі спортивної майстерності.

Серед факторів, що обумовлюють спритність, слід відзначити такі:

а)здатність людини свідомо сприймати, контролювати рухові завдання, формувати план і спосіб виконання рухів;

б)рухова пам'ять, що сприяє оволодінню рухами.  Будь-який новий рух чи рухова дія завжди виконується на основі вже існуючих попередніх рухів. Набутий руховий досвід завжди виступає координаційною основою, на якій будується засвоєння нових рухових дій. Чим більший запас рухових комбінацій має учень, чим більшим обсягом рухових навичок він володіє, тим вищий у нього рівень розвитку спритності і тим легше йому засвоювати нові рухові дії. Слід відзначити, що спритність тісно пов’язана з прудкістю, силою, гнучкістю і навіть витривалістю;

в)внутрішня та міжм’язова координація, яка дозволяє успішно управляти силовими, часовими і просторовими параметрами рухів;

г)адаптаційні можливості різних аналізаторів відповідно до специфічних особливостей конкретного виду рухової діяльності. Під впливом тренування функції багатьох аналізаторів поліпшуються. Наприклад, заняття спортивними іграми сприяють удосконаленню функцій зорового апарату.

Викладене свідчить, що головною складовою спритності є координаційні можливості людини, вдосконаленню яких слід приділити основну увагу, розвиваючи спритність.

Сприятливим періодом розвитку спритності для дівчаток є період 8-12 років та 9-13 років для хлопчиків, тобто молодший шкільний та підлітковий вік. У старшому шкільному віці стоїть завдання подальшого розвитку фізичних якостей та підтримання їх на достатньо високому рівні.

Розглянемо проблему подальшого виховання спритності у старшому шкільному віці засобами спортивних ігор і гімнастики на комплексних уроках фізичного виховання та наведемо короткі відомості про їх сутність. Фізичні якості розуміють як визначені соціально обумовлені сукупності біологічних та психічних властивостей людини, які виявляють фізичну готовність здійснювати активну рухову діяльність .

Така фізична якість, як спритність, визначається як єдність взаємодії функцій центрального та периферійного керування рухової системи людини, що дозволяє перебудовувати біомеханічну структуру дій у відповідності з умовами рішення рухової задачі. Спритність виявляється через сукупність координаційних здібностей, що виявляються за умови збереження стійкості тіла при необхідній амплітуді рухів.

Спритність – складна якість, яка необхідна для економічних рухів. Вона допомагає уникнути перевтоми при виконанні великого обсягу роботи. Від цієї властивості залежить швидкість оволодіння новими руховими навичками, а також здатність найкраще реагувати на неочікувану ситуацію.

Головне для розвитку спритності – різноманітність рухів. Фізична культура може створити прекрасні умови для цього в будь-якому шкільному віці завдяки можливості збільшення координаційної складності комплексів за рахунок різноманітних поєднань в одній вправі вже відомих рухів, використання неочікуваних вихідних положень та оволодіння нескінченним різноманіттям нових форм рухів.

Особливе значення для результативної діяльності, особливо в баскетболі має здатність до перебудови рухових дій в конкретних умовах - здатність до узгодженості рухів. Для вдосконалення  координованості рухів велике значення мають загальнопідготовчі, допоміжні, підготовчі та основні вправи, а також поєднання вдосконалення цієї здатності з розвитком інших кординаційних здібностей, оскільки вони тісно взаємозв’язані між собою, вдосконалення здатності до узгоджених рухів за умови відсутності втоми, коли учні можуть контролювати і регулювати свою рухову діяльність.

При виконанні різноманітних рухових дій спостерігається безперервна зміна ступеня напруження і розслаблення різних м’язів і м’язових груп.
Водночас підвищена напруженість м’язів негативно позначається на виконанні вправ. Вона знижує координованість рухів, зменшує їх амплітуду, обмежує прояв швидкості, гнучкості, витривалості і сили, викликає нераціональні втрати енергії, чим знижує економічність роботи.

Надмірна напруженість може викликатись такими факторами:

а)біомеханічними, в результаті виникнення реактивних сил при виконанні складно-координаційних вправ з великою амплітудою і швидкістю;

б)фізіологічними, внаслідок іррадіації збудження в ЦНС;

в)психолого-педагогічними, що викликаються скутістю рухів унаслідок складності завдання, емоційного збудження;

г)умовами середовища, в якому виконуються рухові дії;

д)втомою.

Для вдосконалення  здатності довільно розслабляти м’язи використовують наступні  вправи:

а)вправи, які вимагають поступового або швидкого переходу від напруження до розслаблення м’язів;

б)вправи, в яких напруження одних м’язів супроводжується розслабленням інших (права рука напружена, ліва розслаблена);

г)вправи, при виконанні яких необхідно підтримувати рухи по інерції розслабленої частини тіла за рахунок руху інших частин (колові рухи розслабленими руками);

д)вправи,   що полягають у чергуванні короткочасних ізометричних напружень з наступним повним розслабленням;

е)вправи,   в процесі виконання яких активно розслаблюються м’язи, що не беруть участі в роботі (розслаблення рук при бігу);

є)вправи   циклічного характеру, які виконують по інерції після досягнення граничної швидкості (біг, плавання, веслування тощо);

ж)вправи    ациклічного характеру, які вимагають великих зусиль. Після їх закінчення максимально і швидко розслабляють м’язи (кидок набивного м’яча).
Ефективність зазначених вправ значно підвищується, якщо при їх виконанні керуватись певними методичними прийомами, серед яких слід відзначити:

а)формування в учнів установки на необхідність розслабитись;

б)виконання вправ з різною інтенсивністю і тривалістю;

в)виконання вправ при різних функціональних станах учнів;

г)постійний контроль розслабленості;

д)забезпечення належного емоційного стану учнів;

е)використання самостійної роботи учнів із власним зоровим контролем (дзеркало, відеозапис);

є)широке використання ідеомоторного тренування. При цьому відтворення рухів подумки повинно здійснюватись у строгій відповідності з характеристиками техніки дій. Необхідно також концентрувати увагу на виконанні окремих параметрів дії (основні положення  і траєкторії, темп рухів тощо).

Велике значення для розвитку спритності відіграє здатність відчувати  ритм. Відчуття ритму  - це здатність точно відтворювати і спрямовано управляти швидкісно-силовими і просторово-часовими параметрами рухів.

Особливе значення відчуття ритму має при засвоєнні і виконанні рухових дій, що відзначаються складною і завчасно детермінованою структурою діяльності (спортивні види гімнастики, легкоатлетичні метання і стрибки тощо). Саме у цих видах фізичних вправ найдрібніші відхилення від заданого ритму рухів, що виражаються у зміні напрямку, швидкості, прискорення, точності прикладених зусиль, чергуванні напруження і розслаблення м’язів, суттєво впливають на якість їх виконання.

Удосконалюючи  відчуття ритму в учнів, слід дотримуватись таких правил:

а)звертати їх увагу не лише на раціональне переміщення різних частин тіла, але й на послідовність і величину зусиль, на чергування напруження і розслаблення м’язів;

б)на початкових етапах вдосконалення орієнтуватись на прості вправи, а складні розділяти на частини;

в)вибірково вдосконалювати окремі елементи ритму (напрямок, швидкість, точність і величину прикладених зусиль тощо);

г)використовувати різноманітні світлові та звукові сигнали, що виконують роль ритмолідерів;

д)активізувати психічні процеси учнів шляхом застосування ідеомоторного тренування. При цьому необхідно орієнтувати учнів на точне відтворення подумки основних характеристик рухових дій;

е)удосконалювати вміння учнів орієнтуватись у просторі шляхом тренування довільної уваги, яка полягає у здатності виділити із усіх різноманітних подразників ті, що є значними для орієнтації в конкретній ситуації. При цьому найбільш ефективними є біг по рельєфній місцевості, з доланням різних перешкод, вправи з м’ячами, пробігання певної відстані або кидання м’ячів із заплющеними очима, стрибки з поворотами на вказану кількість градусів, пробігання визначених дистанцій за заданий час тощо.

Одним із визначальних факторів під час розвитку спритності є здатність до збереження рівноваги.

Рівновага - це здатність людини зберігати стійку позу у статичних та динамічних умовах, за наявності опори або без неї. Особливе значення рівновага має при виконанні гімнастичних та ігрових вправ, а також в єдиноборствах.

Кожному відхиленню тіла від оптимального положення повинно відповідати відновлююче зусилля учня шляхом балансування. При цьому якість виконання вправи тим вища, чим меншою є амплітуда балансування.

Для вдосконалення рівноваги слід  ставити учнів  в такі умови,  при яких є ризик її втрати. Найдоступнішими у фізичному вихованні серед таких умов є  зменшення площі опори  та збільшення її висоти. Для цього рекомендуються виконувати такі завдання:

а)рівновага на одній нозі з різноманітними положеннями і рухами руками, тулубом, вільною ногою;

б)стійка на руках і голові з різноманітними положеннями і рухами ногами;

в)різні повороти, нахили і обертання голови, стоячи на одній і двох ногах, з різноманітними положеннями і рухами руками, тулубом, вільною ногою;

г)різноманітні обертання тулуба стоячи на одній та двох ногах;

д)різноманітні рухи, стоячи на обмеженій нерухомій і рухомій опорі (колода, трос тощо);

е)зміна виконання завдання на різке припинення рухової дії при збереженні пози, за сигналом;

є)різка зміна напрямку або характеру рухової дії за сигналом;

ж)виконання різноманітних рухових дій із заплющеними очима;

з)варіювання впливу зовнішніх умов виконання вправ на рівновагу (зміна приладів, місце проведення, умови проведення тощо);

и)застосування обтяжень у вправах на рівновагу;

і)виконання вправ на рівновагу у стані втоми.

Досягнути  високих результатів у руховій діяльності можливо лише за умови, якщо учень оволодіє здатністю оцінювати і тонко регулювати динамічні, часові і просторові параметри рухів. Відомо, що баскетболісти здатні регулювати силу кидка і траєкторію польоту м’яча досягаючи 100% - результату при виконанні кидків в кошик з різних точок майданчика.

Удосконалюючи цю здібність, слід застосовувати:

а)вправи з акцентом на точність їх виконання за параметрами часу, зусиль, темпу, простору (біг із заданою швидкістю, метання на задану віддаль, пересування із заданою частотою кроків тощо);

б)вправи, що вимагають підвищеного  м’язового відчуття за рахунок обмеження або виключення зорового чи слухового контролю за виконанням рухової дії;

в)вправи з вираженим впливом на один із аналізаторів за допомогою звукових та світлових темпо- і ритмолідерів;

г)вправи на вдосконалення м’язово-рухових відчуттів і сприйняттів м’яча, бар’єра, приладу тощо за допомогою використання м’ячів, приладів різної маси, розмірів та виконання з ними дій з різною силою, швидкістю, заданою  дальністю польоту;

д)варіювання різними характеристиками навантаження (характер вправ, інтенсивність роботи, її тривалість, чергування режимів навантаження і відпочинку).

Спираючись на результати спеціальних досліджень, виділяють такі відносно самостійні види координаційних здібностей:

а)здатність оцінювати і регулювати динамічні і просторово-часові параметри рухів;

б)здатність зберігати стійку рівновагу;

в)здатність відчувати і засвоювати ритм;

г)здатність довільно розслабляти м’язи;

д)здатність узгоджувати рухи в руховій дії.

У цілісній руховій діяльності ці здібності проявляються у взаємодії. При цьому у певних ситуаціях окремі здібності відіграють провідну роль, інші – допоміжну. Кожен вид рухової діяльності обумовлює провідну координаційну здібність. Наприклад, у веслуванні, плаванні провідне значення має здатність до оцінки і регулювання просторово-часових і динамічних параметрів рухів та відчуття ритму, а в боротьбі – здатність зберігати рівновагу, перебудовувати рухи, орієнтуватись у просторі.

1.3   Шляхи розвитку спритності.

Під спритністю розуміється сукупність координаційних здібностей. 

Однією з цих здібностей є швидкість оволодіння новими рухами, інша - швидка перебудова рухової діяльності відповідно до вимог раптової ситуації, що змінилася. Безсумнівно, що цими двома здібностями зміст спритності не вичерпується, але особливості рухової діяльності, згрупованих під назвою спритність, до теперішнього часу вивчені недостатньо. 

Психофізіологічні механізми спритності різні. Швидкість набуття досвіду може залежати від рухової пам'яті, а остання - від інертності нервових процесів. Швидкість же застосування досвіду, навпаки, може визначатися рухливістю нервових процесів. Тому шляхи розвитку різних видів спритності повинні бути різними. 

Вибір показників спритності представляє великі труднощі. Першим мірилом спритності вважається координаційна складність рухових дій. Однак сама по собі складність дії може і не бути показником спритності, важливо, як швидко освоює учень складну вправу. Другим мірилом спритності вважають точність рухів за просторовими, силовим і часових параметрів. Однак говорити про точність рухів взагалі неправомірно. Існує точність відтворення, диференціювання, вимірювання параметрів рухів, які, як правило, не пов'язані один з одним і є відносно простими самостійними здібностями. Крім того, говорять ще про точність реагування на рухомий об'єкт, про влучність (як точності балістичних рухів) , які є комплексними руховими якостями, що включають в себе роботу не тільки проприорецепторов, але і зорової системи. 

Розвиток спритності відбувається в процесі навчання людини. Для цього необхідне постійне оволодіння новими вправами.

Для розвитку спритності можуть бути використані будь-які вправи, але за умови, що вони мають елементи новизни. 

Другий шлях розвитку спритності - збільшення координаційної складності вправ, яка може визначатися підвищенням вимог до високої точності рухів, їх взаємної узгодженості, відповідності з ситуацією, що раптово змінюється. 

Третій шлях - боротьба з нераціональною м'язової напруженістю, так як прояв спритності багато в чому залежить від уміння розслабити м'язи в необхідний момент. Люди з різними психофізіологічними особливостями володіють різною здатністю до розслаблення м'язів. Виділяють навіть групу так званих напружених учнів, які при виконанні рухових дій скуті, а розслаблення дається їм насилу навіть при тривалому тренуванні. 

Четвертий шлях розвитку координованості людини - підвищення здатності підтримувати рівновагу тіла. Існує два способи розвитку цієї здібності – виконання  вправи в діях, що ускладнюють збереження рівноваги, наприклад, в ходьбі на обмеженій опорі, а також виконання вправи в діях з прямолінійними і кутовими прискореннями, наприклад, в перекидах з різними напрямками. 

При розвитку спритності необхідно враховувати вікові особливості учнів. У молодшому шкільному віці є істотні морфологічні та психофізіологічні передумови координаційних здібностей. Саме в цьому віці розвиток координації дає найбільший ефект. Школярі молодшого віку дуже легко схоплюють техніку досить складних фізичних вправ, тому в технічно складних видах спорту відзначається рання спортивна спеціалізація. У молодшому і середньому шкільному віці порівняно легко розвивається здатність підтримувати рівновагу тіла, посилено розвивається точність рухів (здатність диференціювання і відтворення просторових, силових і часових параметрів рухів). У подальшому у зв'язку з настанням періоду статевого дозрівання відбувається або уповільнення, або навіть погіршення показників, які характеризують цю якість.

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА РОЗВИТКУ СПРИТНОСТІ

НА УРОКАХ БАСКЕТБОЛУ

2.1 Визначення вихідного рівня розвитку спритності учнів 6 – 7 класів.

Для проведення дослідження були обрані учні 6 та 7 класів, віковий період яких є найбільш сприятливим для розвитку спритності. В якості засобів контролю були обрані наступні контрольні вправи, застосування яких разом із вправами для розвитку спритності проводились протягом наступних трьох тижнів:

1. Човниковий біг 4х9 м. За командою «На старт!» учень займає положення високого старту за стартовою лінією. За командою «Руш!» він пробігає 9 метрів до другої лінії, бере один з двох дерев’яних кубиків, що лежать у півколі, повертається бігом назад і кладе його в стартове півколо. Потім біжить за другим кубиком, взявши його повертається назад і кладе його в стартове півколо. Результатом є час від старту до моменту, коли учень поклав другий кубик у стартове півколо. Якщо кубик учень кидає кубик а не кладе, спроба не зараховується, завдання виконується повторно.

2. Човниковий біг 4х12 м. За командою «На старт!» учень займає положення високого старту за стартовою лінією. За командою «Руш!» він пробігає 12 метрів до другої лінії, бере один з двох дерев’яних кубиків, що лежать у півколі, повертається бігом назад і кладе його в стартове півколо. Потім біжить за другим кубиком, взявши його повертається назад і кладе його в стартове півколо. Результатом є час від старту до моменту, коли учень поклав другий кубик у стартове півколо. Якщо кубик учень кидає кубик а не кладе, спроба не зараховується, завдання виконується повторно.

3. Навперемінне ведення м’яча на відстань 12 м. За командою «На старт!» учень займає положення високого старту за стартовою лінією з баскетбольним м’ячем у руках. За командою «Руш!» він обводить 5 стійок навперемінно правою та лівою руками, рухаючись 12 метрів до другої лінії, на якій стоїть остання стійка, обводить її і таким же чином повертається до лінії фінішу (старту). Результатом є час від старту до моменту, коли учень перетнув лінію фінішу. За порушення нараховуються штрафні секунди:

·        пробіжка  + 1 с;

·        подвійне ведення  + 1 с;

·        збивання стійки + 1 с.

4. Навперемінне ведення м’яча на відстань 12 м з наступним кидком після подвійного кроку. За командою «На старт!» учень займає положення високого старту за стартовою лінією з баскетбольним м’ячем у руках. За командою «Руш!» він обводить 5 стійок навперемінно правою та лівою руками, рухаючись 12 метрів до баскетбольного щита, після чого виконує кидок після подвійного кроку, та прискорившись повертається до фінішу ведучи м’яч. Результатом є час від старту до моменту, коли учень перетнув лінію фінішу. За порушення нараховуються штрафні секунди:

·        пробіжка  + 1 с;

·        подвійне ведення  + 1 с;

·        збивання стійки + 1 с;

·        не влучання  + 1 с.

Очікуваний результат певною мірою залежить від багатьох факторів, таких як фізичний розвиток, ставлення до предмета, рівень фізичної підготовки, рівень сформованості рухових навичок, типу нервової системи. Таким чином на основі цих особливостей учнів можна спрогнозувати результат маючи певні показники спритності.

Вихідні показники рівня фізичного розвитку, фізичної підготовленості, сформованості рухових навичок, типу нервової системи, а також спритності зафіксовані у індивідуальних картках [Додаток 1, 2]

        

2.2 Вправи для розвитку спритності

У повсякденній руховій діяльності різні координаційні здібності проявляються у тісній взаємодії між собою та з іншими фізичними якостями. Тому, якщо для розвитку фізичних якостей та вдосконалення техніки використовуються складнокоординаційні вправи, то одночасно вдосконалюється і спритність. В свою чергу, вибіркове вдосконалення будь-якої координаційної здібності сприяє вдосконаленню фізичних якостей та інших здібностей.

Перед вправами на розвиток спритності та швидкості особливу увагу слід приділяти розминці. Крім загального комплексу вправ для підготовки опорно-рухливого апарату, які виконуються в помірному темпі, необхідно, враховуючи специфіку прискорень у наступних вправах, використовувати і спеціальні вправи для колінних та п'ятково-гомілкових суглобів, суглобів пальців кисті .

У процесі розвитку швидкості використовуються різноманітні методи. Для рекомендованих вправ найбільше значення мають повторний та змагальний методи.

Організація учнів для виконання вправ здійснюється двома способами: виконання вправ всією групою поточно, розподіл учнів на підгрупи з серійним виконанням вправ (для класів з великим наповненням).

Складати пари і трійки гравців доцільно у двох варіантах: поєднання однакових за швидкісною підготовкою гравців та поєднання гравців різної підготовленості, коли один з партнерів виступає в ролі «стимулятора» швидкості. При цьому для оптимального режиму роботи гравців треба враховувати схожість пристосування партнерів до швидкісної роботи.

Під час проведення естафет та ігор доцільно, щоб «загальна швидкість» команд була приблизно однакова , але добирати в команди треба гравців з різною швидкістю так, щоб у кожній команді був «швидкісний» лідер.

Під час проведення розроблених нами вправ рекомендуємо застосовувати диференційований підхід, враховуючи різні ознаки розвитку учнів.

Комплексно вдосконалюючи спритність школярів,  використовують різні методичні прийоми, серед яких виділимо такі:

а) виконання вправи з різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями;

б) зміна темпу, швидкості і амплітуди рухових дій;

в) варіювання просторових меж виконання вправи;

г) виконання додаткових рухів;

д) щойно засвоєну вправу виконують у різних комбінаціях з раніше вивченими.

Названі прийоми допоможуть забезпечити основну умову вдосконалення спритності  - новизну вправ.

При цьому  застосовують такі параметри навантаження:

а) складність рухових дій учнів коливається в межах від 40% до 70% від максимального рівня (тобто того, перевищення якого не дозволяє виконувати завдання: зберегти рівновагу, оцінити просторові чи часові параметри тощо). Така складність ставить перед функціональними системами організму учнів вимоги, які стимулюють адаптаційні реакції, але не викликають втоми аналізаторів, забезпечуючи можливість виконати достатній для тренування обсяг роботи;

б) інтенсивність роботи у початківців відносно невисока і може бути забезпечена виконанням різноманітних нескладних естафет з м’ячами і без м’ячів, киданням на точність, з включеннями нескладних акробатичних вправ, стрибків тощо;

в) тривалість окремої вправи (підходу, завдання) становить від 10 до 120с, або до появи втоми;

г) кількість повторень окремої вправи (підходу, завдання) при нетривалій роботі (до 5с) може бути від 6 до 10-12, при триваліших завданнях – 2-3;

д) тривалість активного або пасивного відпочинку між вправами - 1-2хв. Під час активного відпочинку  паузи заповнюють вправами на розслаблення і розтягування, ідеомоторні дії, самомасаж.

Важливим фактором для розвитку спритності на уроках баскетболу є використання технічних елементів, таких як ведення, передачі та кидки м’яча з різноманітними ускладненнями виконання вправ.

 Ведення м'яча - прийом в баскетболі, що дає можливість гравцю просуватися з м'ячем по майданчику з великим діапазоном швидкостей і в будь-якому напрямку. Ведення здійснюється послідовними м'якими поштовхами м'яча однією рукою вниз - вперед, трохи осторонь від ступень ніг. Основні рухи виконуються в ліктьовому і променевому суглобах. Серед способів ведення розглянемо наступні.

• Ведення м’яча зі зміною швидкості. Несподівані зміни швидкості ведення м'яча застосовуються гравцем для відриву від захисника. Чим вище відскок і менше його кут, тим більше швидкість просування. 

• Ведення із зміною напряму. Використовується головним чином для обведення противника і проходів для атаки кошика. Зміна напрямку досягається тим, що кисть руки накладається на різні точки бічної поверхні м'яча з наступним випрямленням руки в потрібному напрямку. 

• Ведення із зміною висоти відскоку. Застосовується для прямого проходу повз захисника, без відхилень у бік. Гравець зближується з противником, ведучи м'яч з досить високим відскоком, потім сильно згинає ноги, нахиляє тулуб і знижує м'яч майже до майданчика випрямленою повністю рукою. 

• Ведення з асинхронним ритмом рухів руки з м'ячем і ніг. З успіхом використовуються для обведення двох-трьох супротивників. Даний спосіб ведення дозволяє більш вільно і раціонально використовувати відштовхувальні рухи ніг і відхилення тулуба в якості фінтів. 

• Ведення двома м’ячами. Це дуже корисна вправа, але для отримання максимальної користі від її виконання, необхідно чергувати ведення з одночасним відскоком обох м’ячів з навперемінним.

• Ведення м'яча  задом та боком. Ведення виконується з використанням переміщення задом і боком, а також у чергуванні з веденням передом.

• Ведення м’яча навперемінно обома руками з обведенням стійок на швидкості та повернення у вихідне положення.

• Ведення м’яча навперемінно обома руками з обведенням стійок на швидкості та наступним кидком у кошик.

Передача м'яча – основний прийом, що дозволяє партнерам взаємодіяти в грі. Надійність і точність передачі - успіх дій команди. Передачу розрізняють  по вихідному положенню м'яча:  на рівні грудей – передача від грудей; нижче пояса – передача знизу і т.п. З кожного вихідного положення передачу можна  виконати однією і двома руками. Найбільш поширені в сучасному баскетболі  передачі двома руками від грудей і однією рукою від плеча. Вони забезпечують надійність, точність і можливість з достатньою силою послати м'яч на різні відстані. При удосконалюванні цих передач завжди треба пам'ятати наступне. Передача двома руками від грудей вимагають, щоб  м'яч знаходився на рівні грудей, кісті вільно охоплювали його, лікті опущені природно вниз, передпліччя майже горизонтальні. Рухом рук м'яч  виштовхується вперед і передача закінчується повним випрямленням рук уперед.

Передача однією рукою від плеча – у вихідному положенні м'яч на кисті однієї з рук, що зігнута в лікті,і м'яч знаходиться у плеча. Кисть розташовується з боку, зворотної напрямкові польоту м'яча. Розчинаючи руку вперед до відмовлення, швидким рухом м'яч посилається вперед. Рух закінчується кістю. М'яч до плеча виноситься коротким рухом його вгору- назад до рівня голови. Під час цього руху друга рука підтримує його та у момент початку передачі опускається. В інших способах передач зберігаються загальні положенні, що вимагають направляти руку з м'ячем на того хто ловить. Виконувати прийом можна самостійно, передаючи м'яч  у стіну або партнерові, поступово змінюючи вихідне положення (обличчям у бік передачі, боком і ін..).

Для розвитку спритності важливі наступні вправи з використанням передач:

а) побудова в шеренгах із кроком передати м'яч у шеренгу навпроти і

перебігти на місце партнера, якому передав м'яч;

б) побудова в колах, один у центрі кола. М'яч у першого, передати його тому що стоїть у центрі – другому, він перебігає на його місце. Цю ж вправу можна виконувати, коли в центрі  кола знаходяться два учні, а м'ячі для першої передачі – на протилежних боках діаметра кола. Ускладнити дві останніх вправи можна тим, що утворюючи коло гравці рухаються в заданому напрямку. Треба бути дуже уважним , щоб не порушити порядок передач і переміщень.

У грі рідко приходиться передавати м'яч з місця. Треба навчитися передавати м'яч у русі. Головне – не зробити пробіжки, забороненої правилами, пам'ятати, що, маючи м'яч  у руках, гравець може виконати не більш двох кроків (вважаючи першим кроком приземлення з м'ячем у руках).

Для прийому м'яча в русі під час бігу, у момент виносу рук уперед назустріч м'ячеві, одночасно нога, що виконує черговий крок бігу, робить більш широкий крок. Приземляючи на неї з м'ячем у руках, підтягнутим до тулуба, гравець  виконує черговий крок бігу й у безопорному положенні після другого  кроку, раніше ніж гравець наступить третій раз, м'яч випускається.

Для виправлення помилок під час прийому м’яча  в русі (пробіжок) варто повторювати вправи, що сприяють закріпленню правильного ритму в сполученні роботи рук (передачі) і ніг (бігу) :

а) під час бігу по прямій виділити один широкий крок після поштовху лівою ногою (стрибок кроком ), і продовжувати біг. Такий крок краще виділяти в заздалегідь обумовленому місці;

б) те ж, виконати два широких кроки підряд, кожен після  поштовху лівою ногою;

в) те ж, з імітацією рухів  прийому (на першому кроці) і передачі (на другому кроці);

г) те ж, але під часу прийому зняти м’яч з руки вчителя, що стоїть на шляху проходження гравця.

В міру оволодіння правильним сполученням роботи рук  і ніг ширину кроків під час прийому і передачі м’яча  можна зменшити і наблизити до звичайного . Передача після ведення майже не чім не відрізняється від прийому і передачі в русі, тільки в моменту прийому  м’яч летить не по повітрю на груди, а відскакує від площадки.

Сполучення кроків залишається тим же. Якщо правильний ритм порушується, корисно виконувати наступні вправи:

а) з місця, із кроком уперед лівою ногою одночасно вдарити м’яч об майданчик перед собою, і із широким кроком правої ноги вперед впіймати його. Виконати кілька разів, щоб відчути той момент, колитреба ловити м’яч;

б) те ж, але після першого кроку в темпі виконати другий широкий крок, з передачею м’яча .

Удосконалюючи передачу, треба підвищувати її швидкість, раптовість і точність. Швидкість досягається за рахунок скорочення підготовчих дій до передачі і коротких швидких рухів рук. У вправах треба регулювати відстань, щоб партнеру  було зручно ловити м’яч. Якщо партнер рухається назустріч, посилати м’яч на груди, на не місце, де він виявиться під час прийому.

Передаючи м’яч партнерові, що біжить попереду, посилати м’яч на відповідне місце з випередженням,  з огляду на швидкість гравця, що ловить.

Передачі м’яча в русі можна удосконалювати в таких вправах:

а) у двох зустрічних колонах. Перший передає тому що біжить м’яч, а сам іде в кінець колони навпроти. Другий у русі передає м’яч черговому, що вибігає з першої колони і так далі;

б) у двох колах, що рухаються в різних напрямках: передача з кола в коло в русі в парах із просуванням уздовж площадки виконуючи передачі один одному;

в) у трійках – передачі в русі зі зміною місць.

Поряд з використанням передач звичайними способами, такими як з відскоком та без відскоку від підлоги, на уроках баскетболу в своїй діяльності використовую наступні різновиди передач з ускладненнями їх виконання.

• Передача в стіну з поворотом та прийом м’яча. Учень з м’ячем в руках стоїть на відстані 1-2 м від стіни, спиною до неї. Учень виконує стрибок, зігнувши ноги вперед, посилає м’яч в підлогу під собою з таким розрахунком, щоб він відскочив в стіну. Після приземлення учень швидко повертається та ловить м’яч. Відстань від стіни та сила удару м’яча можуть змінюватися в залежності від підготовленості учнів.

• Передача в стіну з поворотом та прийом м’яча разом з партнером. Те ж саме, але два учня з м’ячем. Під час стрибка учень виконує передачу партнеру, а сам після приземлення ловить м’яч, що відскочив від стіни.

• Стрибки через партнера з м’ячем в руках та передачі м’яча в стіну. Учень, через якого виконуються стрибки, знаходиться на відстані 2-2,5 м від стіни в глибокому групуванні. Другий учень розташовується поряд з ним з м’ячем в руках, обличчям до стіни. Виконавши передачу в стіну так, щоб м’яч відскочив від неї, з іншого боку від партнера, що знаходиться в групуванні, учень перестрибує через нього, відштовхуючись двома ногами, ловить м’яч і виконує передачу в польоті в момент знаходження над партнером.

Як відзначалось раніше, для розвитку спритності досить важливим є використання обтяжень. Одним із найбільш доступних обтяжень є гімнастична лава. Серед вправ з гімнастичною лавою використовую наступні.

• Прийом та передачі м’яча партнеру з використанням гімнастичної лави. Один гравець стоїть збоку від лави, другий перед ним з м’ячем на відстані 2-3 м. Стрибаючи праворуч і ліворуч через лаву, перший партнер ловить та передає м’яч другому. Передачі виконуються:

а) при приземленні з одного боку;

б) при приземленні з двох боків;

в) в польоті.

• Стрибки через лаву з прийомом та передачею почергово двох м’ячів, що отримуються від різних партнерів. Зворотна передача виконується:

а) гравцю, від якого отриманий м’яч;

б) іншому партнеру (в цьому випадку може бути додаткова передача між гравцями, що стоять).

• Біг або стрибки через лаву з передачею м’яча партнерам, або в стіну із заключними кидками в кошик:

а) в русі;

б) в стрибку;

в) добавкою (після кидка м’яча в щит самим гравцем чи його партнером).

Рухливі ігри, що використовую для розвитку спритності на уроках баскетболу відіграють важливу роль, оскільки дозволяють вдосконалити рухові навички під час гри. Серед них застосовую наступні.

• «Дожени партнера». Гравці розбиваються на пари, розташовуються на лицевій та боковій смугах один попереду іншого на відстані 1,5-2 м обличчям в одному напрямку. За командою викладача гравці виконують різноманітні вправи в швидкому темпі , які затрудняють старт для ривка (в повному присіді, в упорі лежачи, зі стрибками і т.д. ) . За зоровим сигналом , якій подається під час виконання вправ, перший гравець біжить до протилежної лицевої смуги , другий гравець доганяє його . Якщо під час бігу лунає свисток, партнери виконують зупинку, поворот, та ривок у зворотному напрямку, міняючись ролями - той, хто утікав, стає тим, хто доганяє. Гравець , що заплямував партнера під час першого ривку, отримує два очка, при другому - одне. Сигнал для зміни напрямку кожен раз подається у різний час. Через однакову кількість спроб партнери міняються місцями.

• «День та ніч». Те ж, але гравці команд розташовуються по різні боки середньої лінії майданчика обличчям чи спиною один до одного і за сигналом утікають за лицеві смуги на своєму боці майданчика.

•  «Виклик номерів». Використовую два різновиди цієї гри:

а) гравець, який виконує ривок, повинен, не закінчивши встановленої дистанції, повернутися до шеренги та торкнутися руки партнера, номер якого був названий під час бігу. Після цього ривок виконує викликаний партнер. Результат команди зараховується, коли закінчать дистанцію гравці, викликані другими;

6) партнери, викликані першими та другими , біжать назустріч один одному і, тримаючись за руки, разом виконують ривок на встановлену дистанцію. Сигналом для зміни дій є виклик інших номерів під час бігу.

• «День та ніч з м’ячами». Гравці шикуються двома шеренгами впоперек майданчика спиною один до одного, в руках у кожного баскетбольний м'яч. Команда «Ніч» утікає за смугу свого дому, виконуючи ведення м'яча . Команда «День» доганяє, також ведучи м'яч. Вільною рукою гравець намагається торкнутися гравця, який біжить попереду, до смуги. Потім всі повертаються до середньої лінії (встають в 2 м один перед одним), та підраховується число впійманих. Якщо  гравець  загубив м'яч, то він вибуває із гри. Якщо гравець утік за смугу свого дому, переслідування припиняється.

         • «Баскетбол 3х3». Гра проходить на половині баскетбольного майданчика з одним кошиком. Майданчик для гри 3х3 має розмір 15 м у ширину і 11 м у довжину. Майданчик має розмітку звичайного ігрового майданчика, включно з лінією штрафних кидків, лінією дальніх   кидків  і півкруглою зоною без фолу зіткнення під одним кошиком. Можна використовувати половину звичайного баскетбольного майданчика.

Кожна команда складається з чотирьох   гравців – трьох   гравців на майданчику і одного   запасного. Обидві команди перед початком гри розминаються одночасно. Команду, яка отримує перше володіння м’ячем, визначають жеребом. Команда, яка виграла жеребкування, може обирати – володіти м’ячем на початку гри, чи на початку можливого додаткового періоду.

За м’яч, закинутий з середини лінії дальніх кидків, зараховують одне очко. За м’яч, закинутий з-за лінії дальніх кидків, зараховують два   очка. За м’яч, закинутий зі штрафного кидка, зараховують одне очко.   

Гра продовжується протягом у 10 хвилин ігрового часу. Ігровий годинник зупиняють, коли м’яч мертвий, та під час штрафних кидків. Ігровий годинник вмикають, як тільки передача володіння м’ячем закінчилася - як тільки м’яч опиняється в руках гравця команди нападу.

Проте, команда, яка першою набрала 12 очок чи більше, стає переможцем гри, якщо це відбувається до закінчення основного часу гри. Це правило застосовують тільки для основного часу гри.

Якщо на закінчення ігрового часу рахунок нічийний, призначають додатковий період. Перед початком додаткового періоду має бути перерва тривалістю в одну хвилину. Команда, яка у додатковому періоді першою набере два очка, стає переможцем гри. Команда програє гру позбавленням права, якщо на час початку гри, зазначений у розкладі, вона не представлена на ігровому майданчику трьома гравцями, готовими грати.

Команда підлягає покаранню за командні фоли, після того як вона вчинила сім фолів. Гравець, який вчинив чотири фоли, повинен залишити гру.  Фол, вчинений проти гравця, який перебував у процесі кидка з середини лінії дальніх кидків, карають одним штрафним кидком. Фол, вчинений проти гравця, який перебував у процесі кидка з-за лінії дальніх кидків, карають двома штрафними кидками. Фол, вчинений проти гравця, який перебував у процесі кидка, і кидок з гри влучний, карають додатково одним штрафним кидком. Коли команда підлягає покаранню за командні фоли, фол, вчинений проти гравця, який не перебував у процесі кидка, карають одним штрафним кидком. Покарання за  технічний фол, неспортивний фол, фол що дискваліфікує – штрафний кидок та вкидання м’яча.

Після кожного закинутого з гри м’яча або останнього влучного штрафного кидка гравець команди, у кошик якої було закинуто м’яч, поновлює гру тим, що веде або передає м’яч з середини майданчика з місця безпосередньо під кошиком (не з-за лицьової лінії) у будь-яке місце майданчика за лінією дальніх кидків.

Команді, яка захищається, не дозволено намагатися оволодіти м’ячем у півкруглій зоні без фолу зіткнення під кошиком.  

Як можна грати після втрати м’яча або перехоплення.   Після кожного невдалого кидка з гри або останнього штрафного кидка, якщо м’яч підбирає команда, яка атакувала, вона може і далі намагатися закинути м’яч, і не виводити м’яч за лінію дальніх кидків. Якщо м’яч підбирає команда, яка захищалася, вона повинна вивести м’яч за лінію дальніх кидків передачею або веденням.  Володіння м’ячем, надане команді після будь-якої ситуації мертвого м’яча, іншої, ніж влучний кидок, починається з того, що гравець команди, яка захищалася, передає м’яч гравцеві команди, яка нападає, за лінією дальніх кидків на місці навпроти лінії штрафних кидків.   Вважають, що гравець перебуває за лінією дальніх кидків, якщо жодна з його ніг не перебуває в середині чи на лінії дальніх кидків. У разі ситуації спірного кидка м’яч передають команді, яка захищається.  

Заміна дозволена будь-якій команді, коли м’яч мертвий, перед уведенням м’яча у гру. Запасний може увійти у гру після того, як його партнер вийде з майданчика та партнери доторкнуться один одного. Заміни можуть відбуватися тільки за лицьовою лінією, що протилежна кошику. Запасним не потрібно дозволу чи запрошення від суддів чи суддів за столом.  

2.3 Дослідження динаміки розвитку спритності,

порівняння отриманого результату з очікуваним.

Очікуваний результат певною мірою залежить від багатьох факторів, таких як фізичний розвиток, ставлення до предмета, рівень фізичної підготовки, рівень сформованості рухових навичок, типу нервової системи. Індивідуальні фактори, від яких залежить спритність подані у індивідуальних картках [Додаток 1].

Виходячи з отриманих даних під час визначення вихідного рівня розвитку спритності можна певною мірою спрогнозувати, на скільки покращиться рівень розвитку спритності учнів протягом трьох тижнів при використанні спеціальних вправ.

Динаміка розвитку спритності та порівняння кінцевих результатів з попередніми та очікуваними відображені в таблицях у картках динаміки розвитку спритності та у вигляді діаграм [Додаток 2]. Для порівняння були взяті показники спритності для всіх учнів на першому занятті і визначене їхнє середнє значення для кожного класу. Для визначення рівня спритності протягом експериментального періоду були використані тестові вправи для розвитку спритності, а саме, «човниковий» біг 4х9 м, «човниковий» біг 4х12 м, навперемінне ведення м’яча на відстань 12 м та навперемінне ведення м’яча на відстань 12 м з наступним кидком після подвійного кроку. Для більшої об’єктивності були відкинуті найкращий та найгірший показник у кожному тестовому завданні для кожного учня.

Завдання, які виконували учні та структура уроку відображені у плані-конспекті уроку [Додаток 3].

         Дані проведеної роботи з дослідження рівня розвитку спритності відображені у зведених протоколах  випробувань на спритність учнів 6 та 7 класів [Додаток 4].

            Порівнюючи початкові результати із проміжними та досліджуючи динаміку розвитку спритності, можна зробити висновок, що більшість учнів покращили показники спритності [Додаток 5]

ВИСНОВКИ

1.     Під час написання даної роботи була опрацьована науково-методична література з обраної теми, розкриті поняття баскетболу як спортивної гри, спритності, досліджена роль спритності, як фізичної якості учнів, у процесі навчання баскетболу.

2.     Визначені найоптимальніші шляхи розвитку спритності, як складної координаційної якості, на уроках баскетболу. Серед них:

§  використання вправ, які містять в собі елемент новизни;

§  збільшення координаційної складності вправ з підвищенням точності рухів;

§  боротьба з нераціональною м'язової напруженістю, підвищення вміння розслаблювати м’язи;

§  підвищення здатності підтримувати рівновагу тіла.

Також досліджені засоби розвитку спритності на уроках баскетболу. До них належать елементи гри в баскетбол, з урахуванням збільшення координаційної складності вправ, а також рухливі ігри з використанням цих елементів.

3.     Дослідження та тестові вправи показали, що рівень розвитку спритності учнів, які взяли участь у експерименті, певним чином змінювався. Як відзначалося раніше, спритність є складнокоординаційною якістю, тому визначається багатьма факторами і залежить в першу чергу від індивідуальних психофізіологічних особливостей учня. Безумовно величезну роль відіграють вправи для розвитку спритності.